Читайте также:

Написать мне письмо



УВАГА



Для тих, хто готує дисертації з історичних та філософських наук. Ваші дослідження можуть бути опубліковані у журналі

"Вісник Дніпропетровського університету.


Серія: Історія і філософія науки і техніки", що входить до переліку ВАК України.

Термін подачі матеріалів до наступного номеру - до 30 листопада 2012 року

Дивись далі
ВИМОГИ ДО КОМП’ЮТЕРНОГО ВАРІАНТА РУКОПИСУ

Объявление:



Городской семинар "История и философия науки и техники"

на тему:"ВЛАДИСЛАВ ЭДМУНДОВИЧ ДЗЕРЖИНСКИЙ. НЕИЗВЕСТНЫЕ ФАКТЫ О ЖИЗНИ И ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В УКРАИНЕ И ПОЛЬШЕ."

докладчик:Савчук В.С.

состоится 16 мая 2012 г.(среда) в 16.00 в Национальном центре аэрокосмического образования молодежи Украины, ауд.29
Приглашаются все желающие!

Вестник ДНУ "История и философия науки и техники"

Отзывы на публикации

Новости


Рейтинг@Mail.ru

УДК 001(091)
В.С. Савчук

Дніпропетровський національний університет


АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ І НАУКОВІ ТОВАРИСТВА (1917 – 1930 рр.)



Розглянуто деякі загальні питання взаємовідносин ВУАН та різноманітних наукових товариств у період становлення радянської влади в Україні та перетворення її на тоталітарний режим. Висловлені міркування щодо формалізації взаємовідносин між ВУАН та науковими товариствами та впливу на цей процес урядових і партійних постанов

Взаємовідносини наукових товариств та Української академії наук вивчалися в основному на тій моделі взаємовідносин, яка склалася між Українським науковим товариством та Академією наук[4; 7; 9]. Вагомий внесок у вивчення таких взаємовідносин було зроблено також у роботі Л.П. Депенчук [1], яка звернулася до історії місцевих наукових товариств при ВУАН. Але, на наш погляд, безперечний інтерес взаємовідносини ВУАН та наукових товариств становлять у загальному процесі розвитку такої гілки організації наукових досліджень як наукові товариства у перші роки радянської влади.
Передісторія діяльності наукових товариств в Україні дає можливість оцінити їхній стан і статус напередодні 1917 р., які є вихідними пунктами для подальшого розгляду процесу їх перетворення в Радянській Україні. При цьому ми пам’ятаємо, що такої організаційно-наукової структури як Українська академія наук до 1918 р. не існувало. Це відповідно накладало певні умови на організаційний розвиток наукової діяльності в Україні. На жаль ніхто з дослідників не може сказати, скільки ж існувало науково-природничих, науково-технічних, науково-гуманітарних товариств в Україні перед 1917 р. Такий аналіз був би надзвичайно корисним для оцінки наукового потенціалу України напередодні бурхливих подій громадянської війни, яка значно його підірвала. Автор доповіді в одній із своїх попередніх праць вже вказував (на прикладі діяльності природничо-наукових товариств Півдня України та Криму) на ту значну роль, яку наукові товариства відіграли у роки громадянської війни у справі збереження еліти української науки[5]. У першому наближенні ці висновки можна поширити на діяльність усіх відповідних науково-громадських об’єднань України.
Як же розвивалися відносини між ВУАН та науковими товариствами після створення першої структури, виходячи з загального розвитку науки в Україні в цілому та академічної зокрема. Відмітимо, що устремління наукової інтелігенції облаштувати організаційно свою наукову роботу не завжди збігалися з пріоритетами та імперативами владних структур. Все це накладало певний відбиток на процеси реформування та формування взаємовідносин між різними гілками організації наукової роботи в Україні, які на наш погляд ще досконало не досліджені.
За гетьмана П. Скоропадського у початковий період діяльності академії вона розглядалася як найвища державна наукова установа. У той же час громадська ініціатива з боку Українського наукового товариства щодо координації досліджень природознавців України особливих заперечень не викликала, що простежується за матеріалами наради природодослідників України 2-6 серпня 1918 р. Можливо така позиція мала місце у зв’язку з невизначеністю остаточно завдань майбутньої академії наук, відкриття якої ще не відбулося.
Тож взаємовідносини новоствореної Академії наук з науковими товариствами були спочатку зосереджені на Українському науковому товаристві, і ці взаємовідносини, як доведено багатьма дослідниками, зокрема в ґрунтовних працях С. Кульчицького, Ю. Павленка, С. Рудої, Ю. Храмова; П.С. Соханя, В.І. Ульяновського, С.М. Кіржаєва; Т.О. Щербань, складалися досить суперечливо[3; 7; 9]. Не зупиняючись на детальному аналізі цих взаємовідносин, які розкриті у працях згаданих авторів, нагадаємо кінцевий результат. УНТ було об’єднано у 1921 р. з Українською Академією наук. Мені хотілося висловити деякі роздуми з приводу цього об’єднання.
Як відомо, стимулювала процес об’єднання спеціальна інструкція Нарком осу УСРР для ВУАН про порядок реєстрації, фінансування і звітування наукових установ[2], у якій поняття наукової установи було визначено надзвичайно широко і так, що охоплювала усі організаційні форми наукової діяльності: «Всяка установа, організація, громада і т. ін. з тих, що служать цілям або являють собою спосіб наукового дослідження або вивчення і котрі існують в момент опублікування цього розпорядження, мусять на протязі двох місяців подати до ВУАН такі відомості...». І далі встановлюється правило, за яким «установи зазначеного характеру... одкриваються і засновуються з затвердження Всеукраїнської академії наук»[7]. Отже без Академії наук жодне (і це я особливо підкреслюю) наукове товариство (оскільки його дефініція вкладалася у визначення відповідної наукової установи, наведеної в першому параграфі інструкції) не могло ні розпочинати, ні продовжувати свою роботу. Яким же був рівень легітимності рішень Академії щодо вказаних товариств. З нового статуту Академії, затвердженого Рад наркомом УСРР 14 червня 1921 р. випливало, що академія наук є структурою, що «безпосередньо підлягає Нарком освіті УСРР». Тобто не являючись певним планово-організаційним відділом Наркомосвіти, на наш погляд Академія наук отримала карт-бланш не просто «на координацію діяльності різних наукових установ України, зокрема наукових товариств»[2], але й на їхню легітимізацію. Як довели подальші події, що розгорнулися навколо ВУАН, держава намагалася підкорити ВУАН, але цей процес проходив з опором з боку академії. Тому питання щодо наукових товариств переходить в іншу площину.
Не відміняючи вказаної вище інструкції для УАН Наркомос почав діяти через створений у квітні 1921 р. у складі Головпрофобру Науковий комітет, а саме: почав проведення «інвентаризації» наукових товариств, що існували на території України. У 1922 р. було розроблено спеціальну реєстраційну карту для наукових установ (товариств, бібліотек, музеїв тощо) і по усій Україні було розіслано відповідний циркуляр. Цікаво, що мова вже не йшла про обов’язкову реєстрацію в Академії наук та початок роботи після затвердження нею цієї установи. Навпаки, було видано нове положення про реєстрацію наукових товариств, згідно з яким вона проводилася у Народному комісаріаті внутрішніх справ [6]. Порядок утворення і реєстрації наукових товариств регулювала спеціальна інструкція Головпрофобру. Починати роботу наукове товариство лише після фіксації його Губпрофобром. Роль Наукового комітету зводилася лише до попереднього розгляду статутів товариств. Товариство могло розраховувати на субсидії з боку Наркомоса лише після реєстрації, яка мала деякі особливості, що випливали з тенденцій основних перетворень в галузі науки і культури.
А що ж Академія наук? Оскільки попередню інструкцію ніхто не відміняв, то Академія збирала також під своє «крило» наукові товариства, але практично це були товариства гуманітарного профілю. У своїй більшості це були новостворені місцеві наукові товариства, що входили до системи товариств ВУАН. Як вказує Т.О. Щербань «Попри підпорядкування ВУАН вони користувалися деякою автономією у виборі проблематики, підборі кадрів, застосування методів дослідження. Вищим керівним органом товариств вважалися загальні збори, на яких щорічно обиралися ревізійна комісія, президія (у складі голови, секретаря, бухгалтера) і які були їм підзвітні. Наукова проблематика розроблялася у секціях, створених на зразок академічних установ»[9].
Іншим шляхом розширення такої системи товариств був перехід під юрисдикцію ВУАН тих товариств, які діяли спочатку самостійно, зокрема Історичне товариство Нестора-Літописця, що було засноване ще 1872 р. та Харківське наукове товариство, що виникло у 1921 р. Харківському інституті народної освіти під керівництвом В.П. Бузескула (перейшло під підпорядкування ВУАН у 1923 р.). Інколи при цьому такі товариства змінювали назву, як засноване у 1918 р. Українське наукове товариство дослідження й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині. У 1924 р. воно було зареєстровано при ВУАН як Полтавське наукове товариство при ВУАН.
Була ще одна група товариств, діяльність яких спрямовувала ВУАН. Це краєзнавчі товариства, яких в Україні у 1929 р. налічувалося п’ятдесят одне.
У складі наукових товариств при ВУАН працювали такі видатні вчені як Д.Ію Яворницький, Л.В. Писаржевський, М.А. Загоровський, М.І. Яворський, В.А. Пархоменко, П.О. Єфремов, А.Е. Малиновський, Д.І. Багалій, А.С. Синявський, М.Є. Слабченко, В.О. Щєпотьєв, О.А. Яната, Є.П. Сицинський та ін.
Але більшість природознавчих та науково-технічні товариства залишалися практично поза впливом ВУАН. Правда, деякі товариства, членами яких було досить багато співробітників ВУАН, зокрема Харківське математичне товариство, плідно співпрацювали з Академією. Більш докладно ця співпраця Харківського математичного товариства досліджена Н.М. Кушлаковою, але в цілому під патронатом ВУАН здебільшого були товариства, у яких розроблялися гуманітарні науки.
Виникає цілком слушне питання, чому ж влада не наполягала на безумовному додержанні інструкції для ВУАН про реєстрацію, фінансування та звітування наукових установ. Однією з можливих версій може бути й та, що з самого початку така мета й не переслідувалася. Головним було спрямувати діяльність усіх наукових товариств у русло тих перетворень, які радянська влада здійснювала з метою централізації свого впливу на перебіг процесів, що відбувалися у наукових товариствах. А саме, якомога більше зменшити автономні, демократичні можливості таких інституцій. Ми не обговорюємо зараз питання про доцільність, зокрема об’єднання УНТ з УАН. Напевно вона була. Але розв’язати це питання було легше в рамках певної загальнодержавної спрямованості, визначеної офіційно. Тим більше, що в інструкції був і пункт, на який можна було спиратися: «Установи, що відповідають своєю діяльністю завданням Академії, в разі коли Академія візьме відповідальність за їхню наукову роботу, можуть бути по згоді з нею визначені академічними, тобто такими, що належать до Академії або перебувають при Академії і т. ін.». Після злиття УНТ та ВУАН, яке більше походило на приєднання УНТ до Академії наук, почалося і поступово здійснилося перетворення ВУАН в інституцію, що практично втратила можливості демократичного устрою, що яскраво виявилося при реорганізації Академії у 1927 р. Як вказують автори книги «Історія Національної Академії наук України» «Оскільки план реорганізації Академії статутним шляхом не вдався, партія і уряд перейшли до директивного, відвертого втручання у її внутрішнє життя»[6, с. 161].
Система ж наукових товариств та асоціацій, які існували в Україні на той час (у тому числі й при ВУАН), навіть при наявності ідеологізованих структур, що стояли над ними, все-таки дозволяла зберігати певну самостійність, автономність, незалежність від ідеологічних настанов, забезпечувала збереження наукового етносу, його традицій. Тому розгін, зведення нанівець товариств було б логічним завершенням ідеологічного тиску на наукову інтелігенцію. І з першого погляду невмотивоване, неочікуване рішення про ліквідацію всіх місцевих наукових товариств системи Академії наук, прийняте на листопадовій сесії ВУАН 1930 р. було закономірним з погляду на ті процеси, що відбувалися в Україні.
І хоча спеціальної постанови про закриття інших наукових товариств і досі не наведено в історико-науковій літературі, але є постанова ЦК КПР(б)У «О задачах партии в области научной работы», що вийшла на початку 1930 р., проливає світло на те, що сталося з науковими товариствами. На меті ставилося «введение планирования в организации научной работы». Але розкриття конкретних форм і методів досягнення мети, наведене у цьому документі, було певним чином інструкцією, що багато проясняє у подальшій долі наукових товариств в Україні. Зокрема в ньому говорилося: «Важные задачи, которые стоят перед партией в области научной работы требуют, чтобы партруководство научной работой стало органической составной частью во всей системе партийной работы, чтобы это руководство оформилось снизу и доверху. Такие вопросы, как учет и изучение классовой борьбы по линии науки, учет своих и враждебных кадров с научной стороны размещение партийных и непартийных сил и т.п. – все эти вопросы должны в плановом и систематическом порядке стоять перед партийными органами… »[8, арк. 35]. Конкретні пропозиції з втілення цих положень мали такий вигляд: «... ж) ввести для секций научных работников, правлений научных обществ (виокремлено мною – В.С.) и домов ученых периодическую отчетность перед парторганизацией и упорядочить руководство их работой; з) выборы руководящих органов научных обществ, организаций проводить под непосредственным партийным руководством с назначением парткомиссий для руководства перевыборными кампаниями (виокремлено мною – В.С.); и) оформить партийное руководство во время проведения всеукраинских научных съездов с выделением соответствующих парткомиссий (виокремлено мною – В.С.). Считать необходимым, применить эту методику и к проведению всесоюзных научных съездов… »[8, арк. 36].
Ця постанова, як нам здається, виявила найбільш руйнівний вплив на всю подальшу діяльність наукових товариств. Постанова, яка вкладала в прокрустове ложе ідеологічних настанов партії вчених у товариствах, що завжди відзначалися певною свободою, автономією, незалежністю від політичної кон’юнктури, була знаковою. Можна вважати, що саме вона стала причиною згасання, самоліквідації, саморозпуску наукових товариств, що ще існували. Саме з 1930 р. офіційною проголошеною стає та система партійного керівництва наукою, яка існувала до розпаду СРСР. Уже у 1931 р. у доповіді К.Коника про планування науки в Україні про старі товариства згадується тільки в контексті їхнього буття до 1930 р., а про їх діяльність у сучасних умовах мова вже не йде. У таблиці з даними про науково-дослідні інституції на 1 січня 1931 р. наукові товариства вже відсутні.
Таким чином, значна кількість наукових товариств, що здійснювали дослідження з фундаментальних питань природознавства, гуманітарних проблем виявилися непотрібними у системі організації науки, що складалася. Отже, виходячи з принципу «нема людини, нема проблеми» проблема наукових товариств та їх взаємовідносин з Академією наук України зникає, і на наш погляд вона починає відроджуватися лише в останні роки у зв’язку з появою чисельних громадсько-наукових об’єднань, як нових, так і відновлених.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ І ПРИМІТКИ

1. Депенчук Л.П. Забутий проект організації української науки // Нариси з історії природознавства і техніки. – 1994. – Т. 41. – С. 15-27.
2. Історія Академії наук України. 1918-1923. Документи і матеріали. – К.: Наук. думка, 1993.
3. Історія Національної академії наук України / С. Кульчицький, Ю. Павленко, С. Руда, Ю. Храмов. – К.: Наук. думка, 2000.
4. Онопрієнко В., Депенчук Л. Організація науки: державне управління чи самоврядування // Вісник АН України. – 1993. – №1. – С. 23-32.
5. Савчук В.С. Естественнонаучные общества Юга Российской империи: Вторая половина ХІХ. – начало ХХ в. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1994. – 232 с.
6. Савчук В.С. Научные общества и культурная революция на Украине // Вопросы истории естествознания и техники. – 1995. – №1. – С. 81 – 91.
7. Сохань П.С., Ульяновский В.І., Кіржаєв С.М. М.С. ГРУШЕВСЬКИЙ і ACADEMIA. Ідея, змагання, діяльність. – К.: Ін-т української археографії АН України, 1993. – 324 с.
8. Центральний державний архів вищих органів влади і управління (ЦДАВО) України. – Ф.166, оп. 9, спр. 1420, арк. 36.
9. Щербань Т.О. До історії діяльності Українського наукового товариства (1907-1921) // Архіви України. – 1991. – №5-6. – С. 34-38.

Надійшла до редколегії 20.02.05
© 2009-2014 Савчук Варфоломей Степанович, все права соблюдены.Разработка сайта Студия Profit